Історія справи

Постанова ВГСУ від 13.09.2016 року у справі №910/32579/15
Постанова ВГСУ від 27.03.2017 року у справі №910/32579/15
Ухвала КГС ВП від 15.02.2018 року у справі №910/32579/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2017 року Справа № 910/32579/15

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Самусенко С.С.,розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 26.01.2017 (головуючий суддя Яковлєв М.Л., судді Чорна Л.В., Разіна Т.І.)на рішенняГосподарського суду міста Києва від 23.11.2016 (суддя Літвінова М.Є.)у справі№ 910/32579/15 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Тутковський інтегровані рішення" доПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" простягнення 5.024.917,50 грн., за участю представників: позивачаКорчагін М.П.,відповідачаБезпалюк О.Л.,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.04.2016 у справі №910/32579/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2016, позовні вимоги задоволено повністю: стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тутковський інтегровані рішення" 5.024.917,50 грн. боргу.

Постановою Вищого господарського суду України від 13.09.2016 рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2016 у справі № 910/32579/15 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

За результатами нового розгляду рішенням Господарського суду міста Києва від 23.11.2016 у справі № 910/32579/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2017, позовні вимоги задоволено повністю: стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тутковський інтегровані рішення" 5.024.917,50 грн. боргу.

Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду скасувати і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 530, 538, 627, 629 ЦК України, ст.ст. 42, 43, 79, 84, 90 ГПК України.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами, 03.05.2012 між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", правонаступником якої є ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (Замовник), та Товариством з обмеженою відповідальністю "Володар" (далі - ТОВ "Володар") (Виконавець) було укладено договір про закупівлю послуг № 40-02 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору Виконавець зобов'язується у 2012 році надати Замовнику послуги, зазначені в пункті 1.2 Договору, а Замовник - прийняти і оплатити послуги на умовах, передбачених цим Договором.

Згідно з п. 1.2 Договору найменування послуг: консультативні послуги в наукових і технічних галузях, суміжних з будівництвом; проведення першочергових геологорозвідувальних робіт на нафту і газ. Детальний перелік та обсяг послуг зазначені у Геологічному завданні на надання послуг Додаток № 1 (Геологічне завдання) та Календарному плані на надання послуг Додаток № 2 (Календарний план).

Ціна цього Договору становить 34.979.010,00 грн., крім того ПДВ 6.995.802,00 грн., всього 41.974.812,00 грн. Ціна Договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін (п. п. 3.1, 3.2 Договору).

Як передбачено п. 4.1 Договору, після укладення цього Договору Замовник може перерахувати на рахунок Виконавця авансовий платіж у розмірі 70 відсотків від суми, зазначеної у п. 3.1 Договору, що становить 24.485.307,00 грн., крім того ПДВ 4.897.061,40 грн., всього 29.382.368,40 грн.

Згідно з п. 4.2 Договору далі розрахунки за послуги проводяться шляхом поетапної оплати Замовником наданих послуг, після отримання Замовником рахунку на оплату, якісно підготовленої відповідно до вимог Геологічного завдання та Календарного плану звітної документації, та після підписання Замовником акта здачі-приймання наданих послуг по кожному виконаному етапу. При цьому із суми, яка повинна бути сплачена, вираховується питома частка авансового платежу. Розрахунки проводяться протягом 5 банківських днів від дати підписання Замовником без зауважень до наданих послуг акта здачі-приймання наданих послуг та отримання документів, передбачених цим пунктом.

У п. 10.1 Договору сторони погодили, що цей Договір набирає чинності з дати підписання Договору уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками і діє до 31.12.2012 в частині надання послуг, а в частині здійснення розрахунків - до повного їх завершення.

03.05.2012 було затверджено Геологічне завдання на надання послуг "Детальні багатокомпонентні 2D сейсморозвідувальні дослідження на Краснопопівському підземному сховищі газу", що є Додатком № 1 до Договору.

У Додатку № 2 до Договору сторони погодили Календарний план надання послуг "Детальні багатокомпонентні 2D сейсморозвідувальні дослідження на Краснопопівському підземному сховищі газу".

Згідно зі зведеним актом № 1 здачі-приймання наданих послуг від 17.08.2012 та зведеним актом № 2 здачі-приймання наданих послуг від 20.12.2012, що підписані представниками сторін без зауважень та скріплені їх печатками, Товариством з обмеженою відповідальністю "Володар" були надані, а відповідачем прийняті послуги за Договором на загальну суму 41.974.812,00 грн. з ПДВ.

Також господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 16.06.2015 між ТОВ "Володар" (Первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Надра інтегровані рішення", правонаступником якого є ТОВ "Тутковський інтегровані рішення" (Новий кредитор), було укладено договір відступлення права вимоги (далі - Договір відступлення права вимоги).

Відповідно до п. 1.1 Договору відступлення права вимоги на умовах цього Договору Первісний кредитор передає свої права (відступає права вимоги), а Новий кредитор набуває усі права Первісного кредитора за договором № 40-02 від 03.05.2012 про надання послуг: консультативні послуги в наукових і технічних галузях, суміжних з будівництвом, проведення першочергових геологорозвідувальних робіт на нафту і газ (Детальні багатокомпонентні 2D сейсморозвідувальні дослідження на Краснопопівському підземному сховищі газу) (далі - Основний договір).

Згідно з п. 1.2 Договору відступлення права вимоги правами для цілей Договору розуміються усі існуючі права вимоги кредитора до НАК "Нафтогаз України" (Боржника), в обсязі та на умовах, що існують на момент відступлення, у т.ч. права вимоги грошових та інших зобов'язань за Основним договором.

Відступлення права вимоги заборгованості за Основним договором до Боржника Новому кредитору здійснюється без компенсації Первісному кредитору вартості такої заборгованості (п. 2.1 Договору відступлення права вимоги).

Пунктами 3.3, 3.4 Договору відступлення права вимоги передбачено, що внаслідок передачі (відступлення) за даним Договором Новому кредитору прав Первісного кредитора за Основним договором відбувається заміна кредитора у зобов'язанні, та Новий кредитор набуває усіх прав Первісного кредитора, зокрема, право вимагати від Боржника усіх грошових та інших зобов'язань. Відступлення права вимоги Первісним кредитором та набуття Новим кредитором права вимоги набувають чинності у момент укладення цього Договору, за умови його належного підписання обома сторонами та скріплення печатками сторін.

Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за ним (п. 6.1 Договору відступлення права вимоги).

02.07.2015 позивач направив на адресу відповідача вимогу № 02/07/3, якою повідомив ПАТ "НАК "Нафтогаз України" про заміну кредитора у зобов'язанні, а також просив останнього протягом трьох банківських днів погасити заборгованість за договором № 40-02 від 03.05.2012 у сумі 5.024.917,50 грн.

Позовні вимоги ТОВ "Тутковський інтегровані рішення" у даній справі обґрунтовані тим, що відповідач не сплатив заборгованість за договором про закупівлю послуг № 40-02 від 03.05.2012, у результаті чого у нього виникла заборгованість перед позивачем у сумі 5.024.917,50 грн.

При вирішенні даного спору суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до положень п. 4.2 Договору ПАТ "НАК "Нафтогаз України" повинно було виконати свої зобов'язання з оплати за надані послуги не пізніше 27.12.2012, однак відповідач за надані послуги у повному обсязі не розрахувався, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у сумі 5.024.917,50 грн.

На підставі ст. 193 ГК України, ст.ст. 509, 512, 513, 514, ч. 1 ст. 516, ст.ст. 525, 526, ч. 1 ст. 530, ст.ст. 610, 614, 629, ч. 1 ст. 901, ч. 1 ст. 903, ст. 905 ЦК України, з урахуванням Договору відступлення права вимоги, відповідно до умов якого до позивача перейшло право вимоги до відповідача щодо сплати грошових коштів у сумі 5.024.917,50 грн. за послуги, надані Товариством з обмеженою відповідальністю "Володар" згідно з договором про закупівлю послуг № 40-02 від 03.05.2012, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.

Також, щодо застосування до вимог ТОВ "Тутковський інтегровані рішення" позовної давності, суди попередніх інстанцій, з урахуванням положень ст. 257, ч. 1 ст. 261 ЦК України, дійшли висновку, що позивач звернувся до господарського суду з позовом у межах позовної давності.

Колегія суддів вважає зазначені висновки судів передчасними та такими, що зроблені за неповного з'ясування обставини, які мають значення для справи, а також за невірного застосування норм процесуального та матеріального права, з огляду на таке.

Вищий господарський суд України, направляючи справу на новий розгляд, у постанові від 13.09.2016 вказав, що ПАТ "НАК "Нафтогаз України" повідомляло суд про те, що Головним слідчим управлінням Національної поліції України провадиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12014000000000135 за фактами фіктивного підприємництва та легалізації коштів, отриманих злочинним шляхом; у зазначеному кримінальному провадженні розслідуються обставини створення фіктивних підприємств, зокрема, ТОВ "Володар". Однак наведені доводи відповідача залишені поза увагою судів попередніх інстанцій, належна правова оцінка їм та вищезазначеному листу Головного слідчого управління Національної поліції України судами не надана. ПАТ "НАК "Нафтогаз України" також заявляло суду клопотання про надіслання матеріалів справи № 910/32579/15 до Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві для розгляду питання про наявність порушень законності, що містять ознаки кримінальних дій, та зупинення провадження у справі до закінчення судового розгляду кримінального провадження № 12016100060002240. Однак суди не надали належної оцінки обставинам, наведеним у зазначеному клопотанні ПАТ "НАК "Нафтогаз України".

Таким чином Вищий господарський суд України, направляючи справу на новий розгляд, у постанові від 13.09.2016 зазначив, що оскаржувані судові рішення прийняті без належної правової оцінки спірних правовідносин з урахуванням вищевикладеного та положень ст. 517 ЦК України, що має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Під час нового розгляду справи суди не знайшли підстав для надіслання матеріалів справи до слідчих органів та задоволення відповідних клопотань відповідача.

Однак при цьому суди не надали оцінки самим обставинам щодо можливої фіктивної діяльності ТОВ "Володар", на які посилався відповідач, та правовим наслідкам такої діяльності, в т.ч. щодо зобов'язань за вищевказаними договорами за участю ТОВ "Володар".

Місцевий суд лише відзначив, що факт наявності чи відсутності обов'язку відповідача щодо сплати спірних коштів суд може встановити без урахування наслідків вищевказаних кримінальних розслідувань. Апеляційний суд також вказав, що відповідачем не надано доказів того, що вироком суду були встановлені обставини, які входять до предмету доказування у даній справі.

У п. 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" зазначено, що відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4-2 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Колегія суддів відзначає, що згідно зі ст. 55-1 ГК України ознаки фіктивності, що дають підстави для звернення до суду про припинення юридичної особи або припинення діяльності фізичною особою - підприємцем, в тому числі визнання реєстраційних документів недійсними: (особу) зареєстровано (перереєстровано) на недійсні (втрачені, загублені) та підроблені документи; не зареєстровано у державних органах, якщо обов'язок реєстрації передбачено законодавством; зареєстровано (перереєстровано) у органах державної реєстрації фізичними особами з подальшою передачею (оформленням) у володіння чи управління підставним (неіснуючим), померлим, безвісти зниклим особам або таким особам, що не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження; зареєстровано (перереєстровано) та проваджено фінансово-господарську діяльність без відома та згоди його засновників та призначених у законному порядку керівників.

Відповідно до ст. 205 Кримінального кодексу України фіктивне підприємництво - це створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

У п. 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.

У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Як зазначено у п. 3.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина перша статті 207 ГК України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків.

До господарських договорів, що підпадають під ознаки відповідної норми, слід відносити ті, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства і спрямовані, зокрема, на: приховування від оподаткування доходів, інше ухилення від сплати податків; виготовлення чи збут підробних документів і цінних паперів; незаконне вивезення за кордон валютних коштів, матеріальних чи культурних цінностей; використання власного майна на шкоду інтересам суспільства, правам, свободі і гідності громадян тощо.

Відповідно до ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. У разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

З урахуванням наведеного, зокрема того, що договори, укладені за участю фіктивного підприємства, можуть бути визнані недійсними із застосуванням відповідних наслідків, колегія суддів відзначає, що суди безпідставно не надали оцінки обставинам щодо фіктивної діяльності ТОВ "Володар", на які посилався відповідач, та правовим наслідкам такої діяльності, в т.ч. щодо зобов'язань за вказаним вище договором за участю ТОВ "Володар".

Таким чином при новому розгляді справи вищенаведені доводи відповідача залишені поза увагою судів попередніх інстанцій, належна правова оцінка їм та зазначеним відомостям слідчих органів судами не надана.

В п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" зазначено, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Колегія суддів відзначає, що суди попередніх інстанцій в порушення ч. 1 ст. 43 ГПК України не встановили в судовому процесі всіх обставин справи всебічно, повно і об'єктивно в їх сукупності.

Як визначено ст. 111-5 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Невстановлення судами попередніх інстанцій відповідних фактичних обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення спорів у справі, входять до предмету доказування, а отже підлягають обов'язковому дослідженню, і ненадання їм належної правової оцінки в сукупності є порушенням вимог ст. 43 ГПК України, що виключає можливість висновку суду касаційної інстанції про правильність застосування судами норм матеріального права при вирішенні спору.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними фактичні обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, а також з урахуванням наведених вище процесуальних порушень, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки в сукупності з врахуваннямвищевикладених вказівок цієї постанови.

Керуючись ст.ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2017 у справі № 910/32579/15 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець С.С. Самусенко